ЗОШ І-ІІ ст. с. Неслухів
Неділя, 25.02.2018, 14:16
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Лютий » 29 » ВИХОВНИЙ ЗАХІД "СТЕЖКАМИ ПО ЖИТТЄВІЙ МАНДРІВЦІ о. МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА"
18:32
ВИХОВНИЙ ЗАХІД "СТЕЖКАМИ ПО ЖИТТЄВІЙ МАНДРІВЦІ о. МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА"

ВСТУП

Холодне серце не зігріє світу,

Безглузде серце - спопелить.

Як важко без усмішки і привіту

Іти обніжками століть

І безнадійно хворими грудьми

Вдихати мертвий чад

Імперської пітьми!

Як важко йти сюди, на Білу Гору,

Свою Кальварію! І ледь видючим зором

Не Львова бачити праруську хоругов.

Не Києва освячені святині

Не землю радісну у вишивках дібров.

А стигнучу у венах України

Обдурену чужинцем кров!

А серце гасне, серце тане...

Спинися тут востаннє, Маркіяне,

І Рідкий Край хрестом благослови

Новим хрестом новітньої Месії:

Ти золоте зерно на цій землі посіяв,

Бо не схиляв неправді голови!

Мета: Ознайомити учнів з життям о. Маркіяна; поглибити знання про поета, навчити читати його вірші; розвивати творчу активність учнів; заохотити до пошуків діяльності отця; виховувати любов до рідної мови і народу.

(Гарно прибраний зал, на столі портрет Маркіяна, свічка, обкладинки  "Азбуки і Аbecadlo", «Читанки», на стіні намальована карта Львівської області, де душпастирював і виріс о. Маркіян, музей-садиба і фотографії шкіл, церков і пам’ятників о. Маркіяна, на ватмані вірш:

ШАНА ТОБІ, МАРКІЯНЕ

 

Минуло майже 200 літ,

А як змінило слово світ?!

                                 «Руська трійця» розпочала

Кувати мову. Гартувала.

 І ми продовжуємо справу,

Як розбудовуєм державу,

На многі, благії літа.

Шана вчителю. Маркіяне!

А пісня Твоя й далі стане

Шляхом свободи і добра,

Крицею розуму й тепла,

Енергії дум джерелом.

Всі дружно б'єм Тобі чолом.

И клятву у вірності святій

Чинимо творчості Твоїй.

 

Учень.  УКЛІН ТОБІ, ВЕЛИКИЙ МАРКІЯНЕ

Під Білою горою розлилися

Рясні садки казкового Підлисся.

Щаслива неня немовля леліє

В весняний вечір. Голос соловіїв

Витьохкував нечувані кантати,

Над немовлям схилялась рідна мати.

 

В Підлиссі, там, під Білою горою,

Мале хлоп'я весняною порою

Вбирає в душу співи солов'їні.

І любі серцю дорогі перлини –

Пісень народних мелодійні звуки –

Вручає доля у надійні руки.

 

Підлиський леґінь мову солов'їну

Підніс у світі на таку вершину,

Звідкіль зорею засіяла людям.

«Русалкою Дністровою» у Буді

Прийшла у світ, щоб русинів збудити,

Щоб не давив на них чужий гнобитель.

 

За «Руську трійцю», за «Зорю», «Русалку»...

Уклін тобі, великий Маркіяне,

Бо спас ти мову нам від катафалку,

Вдихнув у неї душу полум'яну,

Щоб заясніла у «Зів'ялім листі»

Франка і в Лесі творчому намисті.

 

 

Уклін тобі, великий Маркіяне,

Доземний шлють із вдячністю брідчани,

Що віднайшов стежину в древні Броди

І дарувать ім'я своє погодивсь

Педколеджу, що з гордістю нестиме

Ім'я будителя в омріяні вершини.

 

Вчитель. Ось ми ступаємо на першу сходинку «Підлися».

«Підлися» - батьківщина відомого українського поета,  громадського і духовного діяча  о. Маркіяна Шашкевича.

Під Лисою горою народився 6 листопада 1811 року майбутній поет. В сім’ї священика Семена і Єлизавети Шашкевичів. Родина, крім Маркіяна, мала ще чотирьох синів – Миколу, Антона, Осипа і Захара і двох дочок – Марію і Юлю. Ми мало знаємо про подальшу долю цих Маркіянових братів і сестер, до яких так щиро і любовно ставився поет.

Учень: ПІДЛИСЯ

Дитячий світ – широкий світ!

Он там, за Білою горою, –

Ліси і пригорки… Хтось білою рукою

Зелену плахту кинув на поля!

Яка ж чудова ця земля!

Матусю, як цю землю звати?

Не знає мати.

Дитячий світ - безмежний світ!

Он там, за Білою Горою,-

Весна у райдузі... Хмарини білим роєм

Летять далеко у співочий світ...

Там Львів, Варшава, мовив дід.

А далі, далі? - пристає дитина.

Там Русь, Мала Росія, Україна.

Там, Маркіяне, цісарська столиця.

А потім - Бог,

І все на нім кінчиться.

Бачуть люди: щоразу в вечірній порі

Зачудований хлопчик на Білій Горі.

Вже не дід, вже не дзвони й не хата -

Лиш піднята у небо гора та

Вабить хлопця:

Він там в далечизну

Посилає привіт безіменній Отчизні!

Діду, як називав нас Христос?

Звав людьми... І дитина із роз

Виплітає віночок Христові –

Своїй першій, найбільшій любові!

 

Вчитель. Ступимо на другу сходинку «Шкільні роки».

Спочатку Маркіян здобув ази освіти у дяка, згодом вчився у початковій школі, далі в м. Золочеві і продовжив навчання у Бережанській гімназії. Тут він потоваришував із своїми гімназійними ровесниками, які походили з різних сіл Львівщини, Прикарпаття, Поділля. Для продовження навчання батьки віддали його у Львівську домініканську гімназію. Навчався Маркіян успішно.

Звучить пісня:

ПІДЛИСЄ

Шуми, вітре, шуми, буйний,

На ліси, на гори,

Мою журну неси думку

 На підлиські двори.

Там спочинеш, моя думко,

В зеленій соснині;

Журбу збудеш, потішишся

У лихій годині.

Там ти скаже дуб старенький

І єден, і другий,

Як там жив-єм ще маленький

Без журби, без туги.

Там ти скаже та соснина

Й всяка деревина,

Як там грало серце моє,

Світала година.

У садочку соловійчик

Щебетав пісеньки,

Розвивав ми пісеньками

Літа молоденькі.

Там колодязь студененький,

А дуб воду тягне;

Не так щастя, як той води

Моя душа багне.

Підлисецька горо біла!

Як тебе не бачу,

Так ми тяжко, так ми сумно,

Що трохи не плачу.

Веселая сторононько!

До серця сь припала;

Душа тебе, як милого

Мила, забажала.

Там-то любо, там солодко,

Весело і мило! З миленькою у любощах

Вік би ся прожило!

Вчитель. Переступимо третю сходинку «Львівська духовна семінарія Св. Духа».

А поступивши до семінарії, почалася щойно його недоля – це був 1829 рік. Старе муроване приміщення з своєю вологістю і холодом вперше позначилося на його здоров’ю.

Питомці вставали о 5 годині ранку. Після утрені в семінарській церкві і сніданку в трапезній, на 8 мусіли встигнути на лекції до університету. Наука в семінарії поєднувалася з університетською. А у Львові в стінах духовної семінарії чекали своєї земної долі молоді вихованці, посилаючи прекрасні рядки до своїх наречених:

             Слухай і вір щирим словам!

Чи знаєш, люба, чим твій погляд сяє?

Чарівним блиском щастя неземного.

І перед ним гризота відступає,

Життя вогнем займається від нього.

 

Чи знаєш, серце, чим є твій цілунок?

То крапелина для грудей стражденних,

Для бджілки - цвіту запахущий трунок,

Солодка розкіш неба - для блаженних.

 

Чи знаєш, мила, що в душі тріпоче,

Як ти мене ласкаво обіймаєш?

Вона сміятись, плакать, жити хоче

Тяжке ярмо із пліч моїх здіймаєш.

 

Чи знаєш, Юлю? - серце моє знає:

Ти - сонце, що крізь тучі грозовії

Зневіреному спочив обіцяє

Посеред бурі - променем надії.

 

Учень. ТУГА ЗА МИЛОЮ

 Із-за гори, із-за ліса

Вітрец повіває;

Скажи, скажи, тихий вітре,

Як ся мила має?!

Чи здорова, чи весела,

Личко рум'яненьке,

 Чи сумує, чи горює,

Чи личко бліденьке?

Бо я тужу, бо я плачу,

Сльозами вмиваюсь,

Веселої годиноньки

Вже не надіваюсь.

Коби мені крильця мати,

Соколом злетіти,

Тяжку тугу із серденька

При милій розбити!

Ой літав би-м, ой літав би-м

Щодень і щоночі,

Щоб ся милій у сивенькі

Надивити очі.

 

          Ой літав би-м, ой літав би-м

Зорями ясними,

Щоб мені ся натішити

Ручками білими.

 

Ой літав би-м, ой літав би-м

Світом білесеньким,

Щоб мені ся натішити

Личком рум'яненьким.

 

Ой літав би-м, ой літав би-м

Вечером тихеньким,

Щоб мені ся натішити

Ходочком дрібненьким.

 

 Ой літав би-м, ой літав би-м

Лісами, горами,

Щоб мені ся натішити

Милими словами.

 

Учень. Поет у рясі –

І ладаном пропах,

І хрест на грудях,

Євапнгеліє на столі…

 

Учень. Яким був стан у Галичан,

Коли з'явився Маркіян?

Монарх і шляхта, й поліцай

Висмоктували рідний край.

І одинокий їх закон -

Товстенна збірка заборон.

Ба, був присутній і прогрес -

Прогресував державний прес.

Сусіди майже вперегін

Підводились тоді з колін.

А ми, не здатні на протест,

Чекали на останній хрест.

Та серед горя, серед сліз

Предтеча, син народу зріс.

Отой предтеча Маркіян

Вказав дорогу до дніпрян.

Підняв нас до вершин із дна,

Бо ж рідним словом нас єдна.

 

Вчитель. Ось переступимо ще одну сходинку «Руська трійця».

Ще в семінарії М. Шашкевич організував гурток «Руська трійця», до якого входили його приятелі: Іван Вагилевич, Яків Головацький. Об’єднані в ньому люди приймають давні слов’янські імена: Руслан, Далибор, Ярослав, складають чітку культурно-освітню і народознавчу програму, мандрують по селах і записують народні пісні, повір’я, вивчають народний побут.

 

Учень. ЗОРИТЬ ТВОЄ ІМ'Я

 

В історії безсмертнії життя

 Імен славетних бачимо доволі,

Та Маркіянове ім'я

Зорить віки в яскравім колі.

 

За волю наших поколінь,

 За слово твоє сонцесяйне

Ми віддаєм тобі поклін,

Великий, мудрий Маркіяне!

 

В час Австрії, в цензури час

Загомоніла українська мова.

Ти став будителем для нас

Й таки підніс з могили рідне слово!

 

Хоча твій голос давно стих,

У нас в серцях він все лунає,

Ми зможемо ще довести,

Що твоя справа не вмирає.

 

Учень. Неопалима купина»

Хоч цензорів дзижчала зграя –

На єзуїті єзуїт -

                                 Та все ж «Русалка Дністровая»

З'явилася на білий світ.

Вона заявилась у Будимі,

Пішла у Відень і у Львів,

Путі сходила несходимі,

Щоб розбудити земляків.

                         Гукнула: «Православний люде,

1 Іиши, як чуєш, а читай,

Як видиш - най звучати буде,

Як промовляє рідний край!

Дзижчали цензори, як оси,

їх роздразниш - немає згірш.

На «Руську трійцю» йдуть доноси,

А на Шашкевича найбільш.

Кричать: «Русалка ця Дністрова» -

То зло!» Гукають: «Зась і цить!

Най дотліває хлопська мова,

А не дотліє - загасить!»

О  ні, не вогник той, що блима,

У краю рідному вона,

А купина неопалима,

Неопалима купина!

 

Учень. ЛЮБІТЬ МОВУ

 

0   «Русалко Дністровая»,

Яка дивна твоя мова!

Яка мила, яка люба,

Віднайшлась народу згуба.

 

То ж приходьте до криниці

Свіжої води напиться,

Джерелосито, веселково

Виграє на дні там Слово.

 

Йдіть же, люди, з чистим серцем,

Зачерпніть води відерцем.

Долі спрагу утамуйте,

Мови дар любіть, шануйте.

 

Вчитель. А ця сходинка «Поет і священик».

Таке  життя не кожному дано. Коротке але сповнене діяльною любов’ю до народу. За 32 роки, а власне, за якесь творче десятиріччя, о. Маркіян визначився на Західній Україні як перший народний поет, прозаїк, публіцист і перекладач, автор першої «Читанки» для дітей рідною мовою.

 

Учень. ВЕЛЕТ ДУХУ

Велет духу із села Підлисся...

Хто ж Шашкевича не знає?

Над віками він вознісся,

Як «Русалка Дністровая».

 

Мало ним було прожито,

Та писав він серця кров'ю.

«Читанку для малих діток»

Укладав поет з любов'ю.

 

Боронив батьківську мову,

Свій народ від кривди рідний,

І його правдиве слово

У серцях як шлях провідний.

 

Учень. СВІЧНИК МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА

 

 

Не ганьбімося, русини, не цураймось,

 Прадавній пісні не в'яжімо крил!

Зійдімося, пізнаймося, братаймось,

Наш спільний лан — за дальній небосхил!

 

Ти вірив, що промінний день настане,

Сяйне для всіх у рутінним вінку!..

Горить свічник потрійний, Маркіяне,

Ти сам згорів на тому свічнику!..

 

      Учень.Втративши зір і слух, він не перестає працювати…

 

Учень.      Черлений день розсипався і гасне.

Мені на очі - ночі темнота,

Ти почекай ще, сонце моє красне,

Ви спалахніть ще, зіроньки - літа!

Не падай, цвітко дрібная, на мене.

                      Сховати, земле рідна, не спіши.

Вгамуй-ми спрагу, джерело студене,

                     Останню букву, думко, допиши.

Чого ви тіло сушите, сухоти?

Чого кістками торохтиш, маро?

                      У мене стільки є в душі охоти

Писати волю, що співа перо.

                      У мене мозок розривають мислі.

                      Невже їм, птахам, неба не дано?

                      Невже оті хмариноньки завислі

В цю мить закриють голубе вікно?

Невже вхолоне, зупинивщись, крівця

І злі вітри надії рознесуть?

А як без мене буде «Руська трійця»?

Не вмерти їй! Та не у смерті суть.

Іду зі світу з вірою в поета,

Який додума пісню по мені,

                      І мій народ, що розірве тенета

                      І скаже, хто він, хто йому з рідні.

Учитель. Слідуюча сходинка нашої мандрівки «Віра серця».

Прислухаємося, скільки любові до рідного краю, до материнської мови в таких словах:

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй немила?

Чом ся нев встидати маєм?

Чом чужую полюбляєм?

Скільки тривоги за них. Не лише давньої, тогочасної, а й тривоги, спрямованої до наших сучасників.

Та саме він, о. Маркіян, став булителем свого народу. Коли на Східній Україні вперше рідним словом заговорив Котляревський, то в Галичині це здійснив Маркіян Шашкевич. Він першим наважувався виголошувати проповіді і виступи перед громадою рідною мовою, він підготував перший шкільний підручник «Читанка для діточок…».

Чи не завдяки Маркіяну Галичина тепер є серцевиною українства – мовного, духовного, пісенного.

Молитва-пісня:

Боже, вислухай благання.

Нищить недоля наш край.

В єдності сила народу.

Боже, нам єдність подай.

Боже, здійми з нас кайдани,

Не дай загинуть в ярмі,

Волю пошли Україні,

Щастя і долю дай їй.

 

Учень. «Руська мова»

Зелена моя сторононько,

Праотчий старий краю мій!

Тут вітер шепоче тихенько,

Тут річка збігає легенько,

Всю ніч не змовка соловій.

Десь тут, над плаями в узворах,

Над синіми кручами рік,

На долах, на водах, на горах,

В ранкових серпанках, при зорях

Незгасно палає одвік

Душа прарусинської мови -

Калина багатих політь.

 Глибинна у неї основа.

Джерельця струмують із «Слова»

І «Повісті временних літ».

 ...А як же кепкують із неї,

Приписують «Ізми» чужі.

«Мужицька», - речуть фарисеї,

«Для хлопів» - регочуть пігмеї,

А шляхта вже точить ножі.

Любить рідну мову замало,

Потрібно іти на весь зріст

Супроти лихої навали,

Що нищить, отруює, палить

Наш корінь прадавній, наш зміст.

 Бо що їй з такої любові,

Якщо на просторах Дністра,

У древнім Даниловім Львові

Приблуди вже топчуть по слову,

То що їй з такого добра?..

 Явися, «Русалко Дністрова»,

І знову засяє нам день,

Як свято, як вічна обнова.

Нехай оживе рідна мова

У лунах столітніх пісень!

 

Лунає народна пісня «Тихо над річкою»

 

Учень. ПРОВІДНИК ПРАВДИ І СВОБОДИ

 

             Благословенна та земля, яка

              Дарує нам подвижників й героїв.

Коли її історії рука

Торкає нас у час доби нової.

Благословенні люди, що живуть

На цій землі - прекрасній і трагічній,

Де дні прудкі, вируючи, пливуть

І вас ведуть у неозору вічність. 

Благословенна пісня, що для всіх,

і де поетам незнищенна шана

І людям тим, що на обличчі їхї

Ми бачим тихий відсвіт Маркіяна.

 

Вчитель. Ступаємо на наступну сходинку «Новосілки».

На жаль не зберігся жоден прижиттєвий портрет о. М. Шашкевича. Художники відтворили його образ на основі спогадів та на підставі родової подібності сина Володимира. Яків Головацький писав: «Маркіян був чоловік середнього зросту, щуплий, але меткий, волося ясно-русе, очі сині, тужнії, носик невеличкий, кінчастий, лице худощаве, виражало якусь тугість і болість».

Учень.  НОВОСІЛКИ

В сільській церковці - в кораблі земному -

Вони у височінь пливуть

Над русинську нужду, над цісарські хороми.

Ген аж туди, де сяє вічна путь,

Де, мов хустки для сліз нещасного села,-

Долоні білі Мати простягла.

Веди їх, Маркіяне! За тобою

Пливе ця туга і любов пливе -

Іде народ, що вчора був юрбою,

Хоч ниви рідної - та був чужим покосом -

Австрійських русинів, російських малоросів...

Дай їм напитися Дністрової води,

Дніпра солодкого черпни їм для причастя –

Хай пізнають велике людське щастя:

"Ти не неволі син!

Ти - села й городи,

 Буремний дзвін бандур,

Трембіт пекуча мова; Ти єсть народ,

Ти - українським словом

Співаєш Господа

Вогні твоїх сердець, вогні твоїх лямпад

Протнуть і розженуть

Імперій мертвий чад!

Казальниця. Бліде-бліде чоло.

Лице безкровне. Ледве чутна мова.

Гарячкою посмажені вуста...

Та праве слово, повнокровне слово

Людей, заслуханих у проповідь, несло

І мчало з-над Дністра аж до Дніпра долин:

"Ти не неволі синГ

Ти не неволі син!

Свічки горіли, а із ними танув

Сільський отець.

Спинися, Маркіяне!-

Ще ж на столі "Пісні Короледвірські".

Ще"Читанка" не скінчена, іще...

А в грудях - в грудях так пече,

І випадає з рук позичена в сусіда

Великого полтавця "Енеїда"...

Ніч ходить за вікном убогої хатини.

Ще одна ніч на серце України

Ось-ось впаде. Зів'яне чорним цвітом

 Іще одна печаль...

Тривожною порою

Ще спали...

Тільки сходив хрест над Білою Горою

Твоїм прощанням і твоїм привітом.

 

Учень. Всміхнись, суворий Маркіяне,

Крізь далину років всміхнись!

Прилинь на свято це осіннє.

Нащадкам в вічі подивись.

І ти побачиш, як в свічадах,

Те, чим ти жив і чим горів,

Бо стягом підійма громада

Твій невмирущо-гордий спів.

Промов, співучий Маркіяне,

Крізь далину років промов!

Щоб слово віще й полум'яне

Родилось знов, і знов, і знов.

Дай сили і натхнення свого,

Помнож його на наші дні.

Ми чуємо, ідуть в дорогу

Тобою хрещені пісні.

Устань, могутній Маркіяне,

На п'єдестал століть устань!

Хай зір твій в будучність загляне,

В часи нових ясних світань!

 

«Пісня про Маркіяна Шашкевича».

Явір на зрубі лежить,

Листя чорніє і в'яне..,

В серці народному жить

Будеш повік, Маркіяне!

Наче сталева пила,

Душу підтяла зажура.

Завжди твоєю була

Доля народу похмура.

 

Ти заповів нам любов

До материнського слова.

В сяйві новітніх будов

Встала «Русалка Дністрова».

Ліс яворовий шумить,

Пісня дзвенить солов'їна,

Будеш, будителю, жить,

                      Доки живе Україна.

 

Учень. СЛАВЕТНИЙ УКРАЇНИ СИН

 

Дрімають в лузі хмільні трави,

Цвіте калина і полин.

А в білім камні спочиває

Вкраїни рідної наш син.

Спадають сумно верболози

В м'яке довкілля сивих трав.

То сльози матері - Вітчизни,

За неї сили він віддав.

До пам'ятника Маркіяну

Ми йдем вклонятися щораз,

Не заростає шлях на Гору, -

Там він завжди чекає нас.

На постаменті -Правди Син,

Що вчить нас душу ізціляти

І мудрим словом, як мечем,

Безжально глупоту стинати.

Славетний України син

Загинути їй не дозволив!

І там, на небесах, єси

За неї Господа він молить.

 

Вчитель. Переступимо ще одну сходинку «Уклін тобі, великий Маркіяне».

У своєму короткому житті, попри всі негаразди, він був щасливий.  Одружився з коханою дівчиною Юлією Крушинською, висвятився на священика, мав двох синочків. Правда, молодший помер малолітнім, а старший Володимир – пішов згодом дорогою батька.

 

Учень. ДО МОГО БАТЬКА

Батьку рідний, соколоньку,

Ти руський співаче!

Та чи чуєш, яку ворон

Пісню тобі кряче?

Та чи видиш тії хмари.—

Тяжкі, чорні хмари,

Що  тя вели від колиски

До самої мари —

І по смерті домовину

Ще твою присіли?

Батьку рідини, хоч раз-бо ще

Глянь з-поза могили!

Хоч раз зведи головоньку,

Хоч раз обізвися,

 Щоб від голосу твойого

Вороги стряслися!

Щоб, почувши твою думу.

Падали ворони,

Чорним трупом застеляли

       Яри та загони!

Щоб ті хмари, чорні хмари

Тяженько сплакнули,

І негідні твої други

Щоби схаменулись…

Щоби схаменулись, щоби іздригнулись

До рідної неньки назад повернулись;

Щоби занехали матір катувати

Та в чуже шкамаття на смерть прибирати.

 

Учень. «Маркіян Шашкевич»

 

Я так як бачу Маркіяна:

Обличчя мудре і бліде.

Я так як чую Маркіяна:

Те слово, що із серця йде.

Він знає: скоро смерть прийде.

Але життя не жаль йому.

Та жаль, що світло молоде

Не знищило стару пітьму.

Не раз питав себе, чи буде

Пора свободи в ріднім краї.

На панщині вмирають люди.

І він на панщині вмирає.

 

Боровся він, як був у силі,

 

А в смертний час благословля

Селянські голови похилі

І руки чорні, мов рілля.

Стоять, упавши на коліна,

Чекають набожних повчань!

А слова плоть ясна й нетлінна

Проблискує: народе встань!

Я так як бачу Маркіяна.

Я так як чую Маркіяна.

 

 

 

      Учень. УКЛІН ТОБІ, МАРКІЯНЕ!

 

За труд, за віру, за любов

І правдолюбність до нестями

Тобі ми вдячні знов і знов,

Наш вірний друже Маркіяне!

Ти перейшов вогонь незгод,

По стежці йшов крутій, тернистій,

Ти за собою вів народ,

Що в темряві блукав безвісний.

Ти у «Русалці Дністровій»

Передавав у поті й крові

Свою любов і розум свій

На українській рідній мові.

Уклін доземний, Маркіяне,

Прийми од всіх, хто чинить так,

Як заповідано батьками,

Як вчив нас ти.

Це наш в майбутнє шлях!

 

Вчитель.  Остання сходинка сьогоднішньої мандрівки «Пам'яті Шашкевича».

Подвиг Маркіяна житиме у віках. Ім’я його навічно вкарбоване в історію України. І не тільки в підручниках. Його іменем названі численні вулиці і школи у Львові, Бережанах, Золочеві, Білому Камені, Бродах, Дулібах, Новосілках і т. д.

Учень. «Львів»

Скриплять колеса чорного ридвана.

Йдуть круторогі, як ішли віками

По цій землі – по цій одвічній рані,

Затуленій лавровими вінками…

Дійшовши до найвищого порогу,

Ти вибрався в нову земну дорогу

І - мертвий, з чашею восковою на грудях.

Ідеш живим, і за тобою - люди.

Ідеш у Львів, мов у святу обитель,

Народу рідного ревнитель і будитель,

Що із казальниці в забутому селі

Підносив чашу Рідної Землі

Під Господа святе благословення –

І безіменним - людське дав імення!

Ти вийшов із забутої могили,

Немов народ, що ти його виводив,

Із забуття! -І вже немає сили,

Що стала б впоперек цього походу.

Бо сяє хрест, водружений тобою

Над людства Білою Горою!

"Відкинь той камінь, що ти серце тисне",

іди із нами в вічному походу -

Не похоронному - у переможній пісні

Свободою освячених народів,

Бо ти з казальниці, мов із святих вершин,

Промовив кожному:

                          "Ти не неволі син!"

 

Учень. «В Маркіянові роковини»

 

Він рідне слово пробудив,

Те слово призабуте,

                       З мужицьких серць добув його,

Зі струн сільської нути.

В погорді було скрізь воно,

                        І пан ним соромився,

Він на престол возніс його.

Щоб світ йому вклонився.

І кинув слово те в народ,

На лан пустий і сірий,

І плоду ждав з зерен своїх,

Любові повен, віри.

І впало сім'я слів його,

На добру впало ниву,

І серед вихрів, в жар наруг,

Розвинулось щасливо.

І вже не згасне слово те,

Повік буде дзвеніти,

Й пророка пам'ять збережуть

Вкраїни вірні діти.

 

Пісня про Маркіяна Шашкевича

Явір на зрубі лежить,

Листя чорніє і в'яне...

В серці народному жить

Будеш повік, Маркіяне!

Наче сталева пила,

Душу підтяла зажура.

Завжди твоєю була

Доля народу похмура.

Ти заповів нам любов

До материнського слова.

В сяйві новітніх будов

Встала «Русалка Дністрова».

Ліс яворовий шумить,

Пісня дзвенить солов'їна,

Будеш, будителю, жить,

Доки живе Україна.

 

Учень. Відчинили і добули

Тую трумну, ту соснову...

Люди, люди! Чи ви чули

Той трумни плач і мову?

Якби чули, то з розпуки

Ви не плакали б, а вили

І здвигнули єй на руки,

В бій пішли б і побідили.

 

          Учень. Він був і нема. Не зосталось портрета.

Який він - не знатимуть, певне, повік.

Це - доля поета, недоля поета.

Що нам його дав дев'ятнадцятий вік.

А люди приносять то квітку, то колос,

То пісню, то книжку кладуть на поріг.

                       Які твої очі? А мова? А голос?

Ніхто не розкаже, крім свідків твоїх.

 

Вчитель.  Дух о. Маркіяна окрилював і окрилює нас.

Я вірю, сподіваюся, що незабаром розпочнеться відновлення у Львові церкви Св. Духа, в якій за нас молився Шашкевич, і цей Храм духу Маркіянового стане віхою нашого нового історичного буття.

 

Учень. Не кожен про це знає.

Енергія душі його звучить.

Своя мова мила, щебет солов’я!

Любов до краю отчого стараймось передать,

У їх серцях твої слова палають,

Хто вступить за нову справу

І збудуємо міцну державу.

Ведуть вперед, зоріють, зовуть у майбуття.

 

Учні стали в ряд з вирізаними буквами читають строчки вірша.

Шляхом свободи і добра,

Криницю розуму й тепла,

Освіта – як маяк, що світить нам довкола

Лиш вам було під силу відродити

А нам лише  у вірі жити!

 

Учень. МАРКІЯНУ ШАШКЕВИЧУ

 

Ми знов прийшли до тебе, Маркіяне,

В день роковин в Підлисся рідне,

Де народилось слово полум'яне,

І стало русинам побідне.

Ми стежкою ідемо до Христа

І молимось за тебе й кращу долю.

Здається, слухають ліси й поля

Молитву цю за нашу волю.

Хмаринки білі, наче кораблі,

Пливли до берега щасливо,

І Маркіянів дух зійшов

На нас, на всіх, як Боже диво.

В серцях людей горить палка любов

До тебе, рідний отче Маркіяне,

В Підлиссю,ріднім промовляєш знов –

І залишаєшся навічно з нами.

Наш дорогий отче і вчителю,

Клянемося в твоєму рідному краю:

Любитимем Вітчизну дорогу

І не забудемо «Русалку Дністрову».

 

 

 

Читець 7

К. Малицька, «В Маркіянові роковини»

Він рідне слово пробудив,

Те слово призабуте,

З мужицьких серць добув його,

Зі струн сільської нути.

В погорді було скрізь воно,

 І пан ним соромився,

Він на престол возніс його.

Щоб світ йому вклонився.

І кинув слово те в народ,

На лан пустий і сірий,

І плоду ждав з зерен своїх,

Любові повен, віри.

І впало сім'я слів його,

На добру впало ниву,

І серед вихрів, в жар наруг,

Розвинулось щасливо.

І вже не згасне слово те,

Повік буде дзвеніти,

Й пророка пам'ять збережуть

Вкраїни вірні діти.

 

Батьку рідний, соколоньку,

Ти руський співаче!

Та чи чуєш, яку ворон

Пісню тобі кряче?

Та чи видиш тії мраки -

Тяжкі чорні хмари,

Що тя вели від колиски

До самої мари...

Хотя раз зведи головоньку,

Хоч раз обізвися,

Щоб від голосу твоего

Вороги стряслися!

Щоб, почувши твою думку,

Падали ворони,

Чорним трупом застелили

Яри та загони

Щоб ті хмари, чорні хмари

Тяженько сплакнули,

Твої други та негідні,

Щоби схаменулись...

Щоби схаменулись, щоби іздригнулись,

До рідної Неньки назад повернулись,

Щоби занехали матір катувати

Та чуже шкамаття на смерть прибирати.

 

 

Категорія: З досвіду роботи Пишкович С.В. | Переглядів: 115 | Додав: school | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Рубрики
Методична робота [5]
Методична робота
Шкільні новини [5]
Шкільні новини
Накази по школі [7]
Накази по школі
Фотоальбом [3]
Фотоальбом
Вчителям [3]
Вчителям
З досвіду роботи Пишкович С.В. [17]
З досвіду роботи Пишкович С.В.
З досвіду роботи Івашків М.М. [15]
З досвіду роботи Івашків М.М.
З досвіду роботи Івашків Р.І. [12]
З досвіду роботи Івашків Р.І.
З досвіду роботи Купльовської Г. Г. [17]
Учнівське самоврядування [1]
Пошук
Календар
«  Лютий 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
29
Архів записів
Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz